Робив у видавництві книгу-альбом сімейних фотографій. Там ще на початку було розкладене по колу сімейне дерево, поколінь на -надцять. Фотографій в книзі було багато, й часу їх всі почистити то зайняло чимало. Тож, настрій збереження сімейних миттєвостей мені в’ївся сильно.
Віддавши книгу в друк, почав діставати рідних стосовно того хто що пам’ятає про дідусів, бабусь та далі. Зібрав фотографії, якісь документи (свідоцтва, перепустки), познаходив через інтернет декількох троюрідних братів та сестер. Звичайно, багато цікавого залишилось невідомим, але й віднайденого чимало. Здавалося б, що такого у фотографії бабусі та дідуся біля якогось чудернацького трактору-комбайну, що скоріше в якомусь мультику очікував би зустріти? Чи у фото своєї бабусі малечею біля мами. Хтось серйозний та зайнятий, хтось відпочиває та розважається. Але якось одразу накладається фільтр тепла та рідного на них усіх. Не було серед них видних діячів культури чи науки. Працювали прибиральницями, телеграфістами, кур’єрами, садівниками, був пожежний технік, псаломщик, залізничний працівник… На когось вперше дивився на фото, вивчав обличчя, вгадував характер. Інших тепло згадував. Креслив схеми, розташовував кожного на своє місце. Найбільше подобалося, як міг ідентифікувати чиюсь фотографію та поставити у відповідне місце в цьому дереві.
Чув, що на якесь церковне свято, треба згадувати всіх своїх родичів до сьомого коліна. Тож, на самому початку розпитувань та пошуків, намалював схему. Від мене до сьомого коліна, аби дізнатися скільки ж то людей. Сто двадцять шість людей!!! Сто двадцять шість людей мають зустрітися й народити дітей (а яке то щастя коли сто двадцять шість людей утворюють щасливі подружні пари?).
PS. Зрозуміло що на сьомому поколінні нічого не зупиняється, але то вже занадто складно. Така кількість людей! Чим вище тим більше, а коли вже звідти спускатися вниз й враховувати всіх братів та сестер то перетинів поміж родичами не уникнути! Врешті-решт усі люди брати та сестри ))